Ренесанс міст

Нещодавно представники Аспен Спільноти: Тарас Кайдан, Роман Тичківський і Максим Бахматов, – відвідали у США конференцію з урбаністики City Lab Detroit, співорганізаторами якої був Aspen Institute. Ми зустрілися з Тарасом і попросили поділитися враженнями.

Тарасе, яка основна мета конференції City Lab та хто її основні учасники?

Конференція City Lab Detroit – це вже шоста конференція, яку організовують спільно Фонд Blооmberg Philantropies, медіа холдинг The Atlantic і Aspen Institute. Це два з половиною дні панельних дискусій і публічних інтерв’ю перед досить великою аудиторією. Виступали діячі культури, мери міст, в основному американських, були представники університетської, академічної спільноти, фахові спеціалісти з різних мерій. Здається, це найбільша урбаністична конференція в Штатах.

Яка основна мета цієї події?

Зараз у Сполучених Штатах, і завдяки саме цій конференції, і завдяки іншим ініціативам, відбувається так званий «Ренесанс міст». І це така собі «точка зборки», де спеціалісти, які працюють у сфері розвитку міст збираються раз на рік і обговорюють результати, свої виклики, проблеми і їх рішення. Пошук шляхів відродження міст і був основною темою конференції.

“Ренесанс міст”? Що це за тренд? Міста були в занепаді? Перед цим були якісь “dark ages”?

Виходить так, що дійсно був такий період “dark ages”, який відраховують від початку іпотечної кризи 2008 року. І за 2-3 роки з’явився новий тренд, мери почали по-іншому дивитись на міста, їхній потенціал, можливість їхнього розвитку, реалізацію людини. Вони почали поступово пропонувати зовсім інші програми. А оскільки Штати – це федерація, там високий рівень децентралізації, то мери міст мають досить широкі повноваження і мають права робити законодавчі ініціативи. І разом з академічними колами, разом з дослідниками, разом з бізнесом вони почали думати, як їм наповнити міста життям. Тому що в Штатах є ще одна більш давня проблема – відтік людей з районів, що називаються inner city або downtown, до передмістя. І середній клас, і багаті люди зазвичай живуть за містом. І весь оцей зворотній процес повернення життя у міста вони називають “ренесансом”.

А ще є такий економіст Річард Флорида, який написав років 15 тому книжку про розвиток “креативного класу”, про те, що креативний клас хоче жити в місті, хоче ненормований графік, хоче розвивати культурну сферу, IT, рекламу, комунікації. І навколо цього класу теж був побудований відвертий діалог.

Які основні тенденції «Ренесансу міст» ви могли б виділити? Що змінюється в самій концепції призначення міст, їх функціонування?

Можна виділити дві основних тенденції. Дискусія точилася навколо концепції так званого нового локалізму. Є концепція нового урбанізму – це в принципі американська доктрина повернення життя у міста. А от «Новий локалізм» – це книга, своєрідний маніфест переходу політики з федерального на регіональний, локальний рівень. Адже в Штатах зараз політична криза, і велика кількість обговорень проблем і стратегій перенеслася на локальний рівень і відбувається між локальними акторами.

Йдеться про те ж, що і в нас? Тобто про більшу децентралізацію, про перерозподіл владних повноважень?

Так, тільки у нас ці умови лише закладаються, а там вони вже були. Просто люди інакше подивились на міста як на простір високої концентрації людей.

Друга тенденція, що обговорювалася на конференції, – це таланти. Тобто люди розглядаються з одного боку як ресурс, а з іншого – як особистості, в яких треба вкладати ці ресурси. І що бізнес і міста в Штатах зараз конкурують за таланти. Там, де є університети, де є скупчення чогось цікавого для молодих людей, спеціалістів, у яких є потенціал, такі міста зараз виграють оці перегони за таланти.

І все будується навколо креативного класу? Якщо ти привабиш до себе креативний клас, вони надалі будуть розвивати місто… Така діалектика – місто розвиває таланти, а таланти розвивають місто.

Так, але щодо креативного класу – оці всі ідеї, які Річард Флорида написав на початку 2000-х років, зараз нещадно критикуються. І він нещодавно, минулого чи позаминулого року, випустив нову книжку, вона називається “Нова міська криза” (“The New Urban Crisis”). В ній він не визнає, звісно, що припустився якихось помилок, бо виділив з усіх класів лише одну верству, але пропонує зовсім інші шляхи розвитку – не лише креативний клас рухає місто, а кожна людина є талантом. Не залежно від того, чи то належить вона до креативного класу, чи то до робочого класу, чи то вона підприємець, чи то обслуговуючий персонал. Кожна людина має значення і навколо цього різноманіття зараз будується вся політика. І якщо місто розвивається, то не лише для креативного класу, а для всіх. Це означає доступне житло, громадський транспорт, можливості і для бідних, і для багатих людей. Намагаються розвивати місто таким холістичним способом, щоби залучати до співпраці всіх.

Дякую, ми поговорили про новий локалізм. Це більше пов’язано з розподілом влади. Які ще є тренди?

Зараз в Штатах на міському, локальному рівні є така цікава проблема – яке місто отримає другу штаб-квартиру компанії Amazon. І кілька міст замість того, щоб вкладати в таланти, інфраструктуру, зручність для людей, вкладають в рекламу і маркетинг, просто щоб бити по Амазону. Тобто вони не покращують умови життя, а замість цього витрачають міський бюджет на рекламу тих умов життя чи якості життя, яка вже є, намагаючись зробити її більш привабливою в очах Амазону. На конференції були спеціалісти, які допомагають мерам розвивати місцеві економіки, збільшувати частину доходів в міському бюджеті. І вони зазначали, що такий рекламний підхід – це неефективний спосіб розвитку. Ніби-то і з’являться нові робочі міста, але виросте вартість оренди в місті. І виникнуть ті ж урбаністичні проблеми, що зараз існують в Сан-Франциско чи в Силіконовій Долині. Але це окрема розмова. Значно краще не запрошувати новий вже готовий супер-великий бізнес в своє місто, а вкладати в той місцевий бізнес, який створює додану вартість. Розвиваючи локальні бізнеси, місто по-перше, стає унікальним, а по-друге, воно отримує можливість зробити якийсь кластер в певному секторі економіки, і по-третє, це більш ефективно в довгостроковій перспективі.

Фокус на одному центрі може зіграти злий жарт, так?

Так, диверсифікація – це добре. Йдеться про необхідність шукати і плекати те, що вже є в місті, аніж шукати щось зовнішє, велике, що може зачавити локальні ініціативи.

Чи є ще якісь тренди суто урбаністичних рішень, наприклад з транспортною системою, житловою – що нового є на перетині технологій? Смарт-місто, наприклад?

Так, були презентовані певні технологічні рішення. Наприклад, дата-аналітика. Це ще один тренд. У Штатах люблять збирати дані і через дослідження, і через соціологічні опитування, адже рішення приймаються на основі даних. І маючи більш широкий спектр, більше даних для аналізу, можна ухвалити більш правильні рішення для міста, спрогнозувати його розвиток.

Ми були на дуже цікавій екскурсії в місті Детройт. Детройт дуже довго був і досі залишається столицею автомобільної промисловості. Але після того, як відбулися деякі процеси, наприклад, перенесення виробництва в Китай чи інші країни Південно-Східної Азії, а також після іпотечної кризи, населення Детройта зменшилось на 1 млн осіб, і зараз в місті проживає лише 800 тисяч, що спровокувало кризу 2013 року. Це один з небагатьох випадків, коли місто оголосили банкрутом – воно не могло виплатити всі борги за своїми зобов’язанням. Обрали нового мера, який почав нову стратегію розвитку. Разом з тим в Детройті з’явився мільярдер, який почав вкладати у downtown. Тобто у бізнес-частину міста, яка найбільше постраждала від кризи. Він почав купувати будівлі – і хмарочоси, і малі будинки, і нові будинки, і побудовані у 20-ті роки, і у 80-ті. Реставрував їх і почав запрошувати компанії, щоб вони відкривали там свої офіси, робив готелі, житлові приміщення. І нам показували, як цей новий девелопер розвиває центр міста. Вразило, що вони купують будівлі недорого після банкрутства, роблять реновацію і роблять дуже якісно. Всі старі будівлі відновлено ідентично до старих дизайнів – і мармурові скульптури на фасаді, і оздоблення інтер’єрів. Приділяють величезну увагу найдрібнішим деталям. Мене це надзвичайно вразило.

Що стосується транспорту, США – дуже автомобілізована країна і громадський транспорт там не скрізь дуже розвинений. А, наприклад, в Детройті його взагалі знищили – позакривали всі трамвайні лінії ще у 50-х роках, і буквально рік-два тому відкрили нову першу лінію гілки трамваю.

І ще мене вразила повага до diversity. І тут про расовість навіть не йдеться, бо в Детройті – 80% темношкірого населення. І там про расизм більше не йдеться в такому контексті, як 60 років тому. Нам показували маленькі локальні бізнеси. Наприклад, одна жінка відкрила кав’ярню-пекарню, яка є LGBT-friendly. На дверях висить спеціальна позначка. Те, що в нас назвали би «марґіналізованими групами», там геть вже не марґіналізоване, принаймні в порівнянні з Україною.

Яке найбільш емоційне враження?

Мене вразило, що все побудоване на прагматизмі, на любові до людини, на моральності і на бажанні, щоб людина самореалізовувалась. Мені це здалося дуже щирим. Все робиться для того, щоб людина мала свободу для самореалізації.

Якщо ж говорити про самі виступи на конференції, то найбільш яскраве враження – виступ поетеси з Детройта. Речитативом у поетичній метафоричній манері вона розповідала про історію свого міста, сповнену легенд і гордості за робочий клас. Для мене це був найбільш емоційний момент, тому що я відчув – мешканці міста відчувають гордість за своє місто. І це рідко побачиш, як я потім з розмов зрозумів, навіть у США.

Чому Аспен Інституту зацікавлений в організації подібних подій?

Наскільки я зрозумів, це простір для діалогу. У Аспен Інституту є програма з урбаністики. І це не просто діалог, а діалог людей з різним баченням і з різних спільнот – академічної, політичної, бізнес і медіа.

Бесіду вів Андрій Кулаков, 

Координатор Aspen Institute Kyiv Fellowship Program