Літературознавиця Віра Агеєва: “Деконструювати міфи треба, але пропагувати українську культуру — це основне”
Відмова від культури, зокрема, від літератури агресора та популяризація культури власної стали одними з важливих та болючих питань з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Аспен Інститут Київ, як платформа лідерського діалогу, провів бесіду на тему культури, до якої залучив культурних діячів та членів Спільноти — лідерів різних сфер. Під час події літературознавиця Віра Агеєва пояснила, що, на її думку, неправильно інтерпретується в українському літературному каноні, а також — чому не існує “великої” російської культури.
У нас є дуже добра література, але треба навчитися її інтерпретувати
На початку виступу Віра Агеєва наголосила: якщо канон не творимо ми, його творять нам. Не дивлячись на те, що українці були колонізованою нацією, канон української класики постав тоді ж, коли й в інших — у другій половині ХІХ ст. і потужно був розвинений у 20-ті роки минулого століття пост-УНР-івським поколінням.
— Радянська система всіляко затоптувала цей канон, а в 1930-ті роки навіть були спроби “позбутися” Тараса Шевченка. Втім, виявилося, що канон має певне тверде ядро, яке не змогла зламати навіть потужна радянська машина.
Найбільша проблема з каноном сьогодні дуже прагматична — як перевчити вчителів і вчительок у контексті його представлення для школи.
— Якщо спитати багатьох про їхнє ставлення до Шевченка — отримаємо відповідь “ми його любимо, але це ж село”. Насправді в Шевченка всього 2 поеми сюжетно пов’язані з українським селом. Це проблема культурної політики. Ми маємо страшенно консервативну освітню систему. Вчительство досі бореться з кріпацтвом і царизмом, яких вже давно нема. У нас є дуже добра література, але треба навчитися її інтерпретувати.
Російська культура не може бути “великою” за визначенням
Віра Агеєва зазначила, що російська література була великою лише в другій половині 19 ст. — це період, коли творили Толстой і Достоєвський. Роман у 2-й половині 19 ст. був жанром великих імперій, адже це були експансія і завоювання простору. Водночас, нерозкритим залишається величезний сюжет впливу на формування засад російської імперії у 18 ст. ренесансу, бароко й української еліти. З цим сюжетом, на думку Віри Агеєвої треба достукуватися як до внутрішнього, так і до зовнішнього середовища.
— Ще однією важливою річчю є питання якою мірою українці долучилися до творення культури імперії. Треба пояснювати, що російська культура не може бути “великою” за визначенням. В неї немає періодів ренесансу та бароко, на відміну від українців та поляків. Російська література почалася з класицизму, з панегіриків і од імператору. У 18 столітті могилянський десант на чолі з Прокоповичем пішов рубати їм вікна в Європу, вилізли ці мармизи з тих вікон, і тепер їх все ніяк не можна назад замурувати.
Деконструювати міфи треба, але пропагувати українську культуру — це основне
Щоб побороти постколоніальний синдром, нам варто менше перейматися місцем російської культури в світі, менше боротися з Булгаковими і робити йому рекламу та більше говорити про своїх авторів.
— Нас бентежить, що ми не виживемо, якщо наші діти не прочитають казок Пушкіна. Водночас, нас не бентежить, що нас, для прикладу, немає для музею Ярослава Івашкевича. Є сюжет про трьох київських гімназистів: Максима Рильського, Ярослава Івашкевича, Костянтина Богословського. Рильський обрав українську ідентичність, став геніальним українським поетом, Івашкевич обрав польську ідентичність, поїхав в Польщу, зостався другом України, перекладачем українських текстів і нашим амбасадором, Богословський же поїхав в Москву і поливав брудом все українське. Тому я би залишила росіянам обговорення “руського міра” і їх “дуже великої культури”. Деконструювати міфи треба, але основне — це пропагувати українську культуру, — підсумувала Віра Агеєва.
