Лист Тодда Брейфогла, виконавчого директора семінарів Аспен Інституту (США), до 75-річчя від часу першої зустрічі в Аспені (Колорадо, США), яка стала початком організації
Шановні колеги!
Сьогодні виповнюється 75 років від часу першої зустрічі в Аспені (Колорадо, США), яка стала початком Аспен Інституту гуманістичних досліджень. 27 червня 1949 року кілька тисяч учасників з усього світу з’їхалися до майже покинутого сріблодобувного містечка в горах Колорадо. Асамблея, присвячена 200-літтю Ґете, передбачала лекції видатних інтелектуалів і громадських діячів, насичену музичну програму й неформальні бесіди під неосяжним літнім небом. Але чому Аспен? І чому Ґете?
Ідея заснування належала Вальтеру Пепке й Елізабет Нітце Пепке, а також Роберту Хатчінсу та Мортімеру Адлеру. Вальтер Пепке був успішним німецько–американським промисловцем з Чикаго й генеральним директором Контейнерної корпорації Америки. Елізабет Пепке мала велику любов до культури та природи, і коли вона відкрила для себе Аспен, то була захоплена його потенціалом як місця інтелектуального та суспільного оновлення. Хатчінс був реформатором освіти та канцлером Чиказького університету. Адлер, єврей за походженням, — видатним філософом. Усі вони розуміли, до яких наслідків може призвести втрата демократичним народом свого шляху. Усі погоджувалися, що інтелектуальний і культурний відступ від індустріального міського життя є необхідним, щоб відновити наші цивілізаційні орієнтири. Усі вони звернулися саме до Ґете: до найкращого з німецької, європейської та людської цивілізації, а не до її деформації. І шукали вони в Ґете не відповідей, а вічних питань, його здатності інтегрувати різні способи людського пізнання та гуманістичної чутливості, яка підкреслювала гідність і потенціал кожної людської істоти.
«Труднощі нашого часу — це труднощі людського духу». Ці слова відкривали програму святкування 200-ліття Ґете. Ювілей, організований комітетом, у складі якого перебували письменник Томас Манн, письменник Джузеппе Антоніо Боргезе, диригент Бруно Вальтер і драматург Торнтон Уайлдер, був визнанням того, що «велике суспільство, повністю, навіть відсторонено, усвідомлюючи свої розбіжності й відмінності, не стане людською спільнотою, поки не знайде спільний дух, який є людиною». Комітет сподівався, що гуманістичний дух Ґете може сприяти відродженню думки й дії після двох світових воєн, великої депресії, технологічної дегуманізації суспільства, загрози радянського тоталітаризму та руйнівних реалій атомної бомби.
Основну доповідь на Конгресі виголосив Альберт Швейцер, ельзаський лікар–ерудит, науковець і музикант, який став лауреатом Нобелівської премії миру в 1953 році. Також лекції прочитали іспанський філософ Хосе Ортега–і–Гассет, австрійсько–ізраїльський філософ Мартін Бубер, індійський філософ Т.М.П. Махадеван та багато інших. Елізабет Пепке, Клер Буф Люс і Елізабет Манн Боргезе відігравали важливу роль у панельних дискусіях. В аудиторії перебували корпоративні й урядові лідери та члени їхніх сімей, науковці, митці й журналісти, вчителі середніх шкіл і студенти коледжів, які приїхали автостопом через усю країну, щоб узяти участь у заході. Місцем проведення став елегантний тимчасовий намет, спроєктований фінським архітектором Ееро Сааріненом; учасники розмістилися в будинках місцевих шахтарів. Відсутність матеріальної розкоші підкреслювала велич розуму, серця і духу. «Ми намагаємося залишатися чесними та зміцнювати себе», — ішлося в програмі на завершення. «Ми звертаємося тут до Ґете й вивчаємо його, щоб повернутися до себе і відшукати себе, і вигукувати: “Більше світла! Більше світла!“» Таке прагнення діалогу задля пошуку себе в прагненні кращого суспільства виявилося заразливим. У грудні 1949 року народився Аспен Інститут гуманістичних досліджень.
Асамблея Ґете містила в собі насіння того, що мало відбутися далі. Поряд із сестринськими установами — Аспенівським музичним фестивалем та Аспенівською конференцією дизайну — Інститут мав стати місцем, де можна було б зрозуміти минуле, щоб критично осмислювати сьогодення і творчо дивитися на майбутнє. Як акт віри в гуманістичну традицію Інститут визнав фундаментальну просвітницьку цінність діалогу як способу розширити наші перспективи, поглибити стосунки й відновити здатність ставити людську особистість у центр спільної діяльності. Коротко кажучи, Пепке хотів, щоб Інститут став «місцем, де людський дух міг би процвітати».
Перші 20 років основною діяльністю Інституту були семінари з вивчення фундаментальних цінностей і текстів людської цивілізації. Постійне приміщення в Аспені, спроєктоване художником Баугаузу Гербертом Байєром, було простим, але елегантним кампусом для проведення зустрічей. З кінця 1960-х років нові програми почали досліджувати більш спеціалізовані питання державної політики, а невдовзі, у 1970-х, більший акцент було зроблено на міжнародних (особливо трансатлантичних) відносинах. У середині 1990-х років з‘явилися стипендіальні програми, засновані на семінарах, а в 2005-му Фестиваль ідей започаткував масштабніші, більш публічні програми з розвитку ідей, мистецтва, культури та дій.
Хоча світогляд Інституту завжди був міжнародним, створення Аспен Інституту в Берліні (нині Аспен Німеччина) у 1974 році заклало початок діяльності Міжнародної мережі партнерів Аспен Інституту як важливого організаційного доповнення до Аспен–ідеї за межами Сполучених Штатів. Невдовзі інші країни наслідували цей приклад, заснувавши Аспен Італія (1984), Аспен Франція (1985) та Аспен Японія (1998). Сьогодні 13 міжнародних партнерів (і відносно нова Аспен Ініціатива в Африці) — кожен з яких незалежно заснований, самостійно фінансується та управляється — здійснюють власні програми в рамках глобальної мережі й водночас посилюють інтелектуальний і соціальний взаємообмін більш ніж 20 стипендіальними програмами в понад 50 країнах, що є подальшою реалізацією ґетевського бачення. «У своєму житті й у своїй творчості, — йшлося в програмі Ґете-асамблеї, — Ґете представляв універсальність, а не спеціалізацію знань; людство, а не націю; гідність особистості, а не владу держави».
Такі глобальні партнерства, а також внутрішні та міжнародні програми Аспен Інституту США покликані допомогти нам усім розуміти й розв’язувати гуманістичні та суспільні виклики, що постають перед нами. У програмах лідерства та семінарах, політичних і громадських програмах Інститут діє в дусі більшої людської дружби: прагнення вчитися один в одного та один від одного, щоб досягти взаєморозуміння, яке не передбачає згоди, але передбачає готовність жити і працювати разом, надихаючи та зміцнюючи одне одного.
«Аспен — це місце, — писав пізніше Пепке, — де лідери можуть підняти свій погляд над тим, що ними володіє. Щоб зрозуміти власну людську природу, відновити контроль над своєю людяністю, стаючи більш самосвідомими та більш здатними до самокорекції, а отже, й до повнішої самореалізації». Упродовж 75 років Аспен Інститут налагоджував свою діяльність на цих засадах як на символі віри в можливості людського духу. Ці засади розширилися, ставши більш глобальними та інклюзивними — більш усвідомленими щодо різних способів пізнання й досвіду та їхньої цінності для нашого спільного життя. У цей день ми з честю святкуємо ту початкову, сміливу подію, а також зміцнюємо й надихаємо одне одного, уявляючи свою роботу на наступні 75 років.
