fbpx

Наша тривала нецивільність і перспектива семінарів Аспену

Тодд Брейфогл, Ph.D.

Коли Уолтер Папке, Роберт Мейнард Хатчінс та Мортімер Адлер сформулювали Аспенівську ідею, вони визнали, що наша спроможність виносити людяні судження залежить від практики цивільного дискурсу в організаціях та політичних інституціях. Вони погодилися з Аристотелем, що жити у політичній спільноті, як громадяни, насамперед означає усвідомлювати себе цивільними істотами. Під цивільністю (це слово походить від латинського civis, «громадянин», яке, своєю чергою, йде від латинського civitas, що відповідає грецькому polis) ми розуміємо спроможність жити разом на засадах не насильства чи примусу, а обговорення та переконання. Коли політика припиняє бути цивільною, вона взагалі припиняє бути політикою у власному сенсі.

 

Коли політика припиняє бути цивільною, вона взагалі припиняє бути політикою у власному сенсі.

 

Упродовж 65 років Аспен інститут був лабораторією з вивчення та формування системи звичок цивільності. Можливо, Аспен інститут став унікальним поєднанням експертного знання зі звичками того, що Аристотель називав «практичною мудрістю»: раціональне обговорення та переконання з огляду на спільне благо. В кожній політичній, публічній, лідерській чи семінарській події, група її учасників стає, на час цієї події, однією цивільною спільнотою; вони можуть співпрацювати, переходячи від думок до дії, не тому, що завжди згодні один з одним, а тому, що краще розуміють причини своєї незгоди.

Ми навчаємося засад цивільності, практикуючи їх; ми набуваємо та засвоюємо їх через те, що Аристотель називав «звичкою», Тобто, цивільність потребує більшого, ніж просто експертне знання. За дедалі гучнішими скаргами на нецивільність політичного дискурсу Вашингтону ховається глибша проблема: ми, як культура, втрачаємо інституційні, філософські та практичні настанови, які уможливлюють цивільність. Звички цивільності, які ми розвиваємо за обіднім столом та через участь у добровільних асоціаціях, помітно занепадають. Багато хто знайшов собі притулок або у філософії м’якого релятивізму, або в ідеологічній жорсткості; але у ситуації примирення цінностей перше призводить до самовдоволення, а друге до відмови від компромісу. Нам важко – особливо в галасливому оточенні нашої цифрової доби – знайти собі місце і час для глибоких роздумів про наші складні проблеми та суперечки між різними цінностями, що лежать в основі наших рішень. Як і багато інших організацій, Аспен інститут ставить на перше місце ґрунтовні експертні знання; але, на відміну від інших, Аспен інститут відкрито прагне розвивати звички думки, діалогу та дії, які дедалі рідше зустрічаються в інших політичних та культурних інституціях.

Метода семінарів Аспену, перевірена більше ніж 60-річним досвідом, є унікальним та гнучким антидотом проти цього духу нецивільності. Зазвичай семінари збирають 15-20 осіб, представників різних професій та місць проживання, для кількаденного модерованого діалогу, побудованого як обговорення спеціально підібраних текстів. Деякі семінари, як-от «Сократичний семінар» чи «Справедливість та суспільство», або групові зібрання в межах багатьох наших політичних програм, мають особливу тематику: наприклад, безпека в Інтернеті, стан наших правових інституцій, або бідність, що передається з покоління у покоління. Семінар Аспену для керівників на тему лідерства, цінностей та вдосконалення суспільства доповнює експертне розуміння цієї тематики дослідженням систем докорінних цінностей, які лежать в основі нашого вибору. Учасники семінару, покладаючись на уривки з праць деяких провідних мислителів минулого та теперішнього (від Платона і Аристотеля до Мартіна Лютера Кінга і Вацлава Гавела), випробовують власні переконання та переконання одне одного в лабораторії ідей, яка стимулює й збагачує.

За один чи два дні обговорення розважливий діалог учасників переходить від заздалегідь підготовлених промов на засадах політичної та професійної коректності до щирого обміну думками про те, що означає жити добрим життям у справедливому суспільстві. Обговоренню підлягають наші суперечливі уявлення про демократію, свободу, ефективність, рівність, спільноту, справедливість, трансцендентність. Всі ці блага складні, їх легко розтлумачити хибно й вони навряд чи є сумірними. Обговоренню піддається все: раса, ґендер, релігія, політика, екзистенційна самотність ухвалення рішень, від яких залежать наші організації та наші сім’ї. Такі семінари надають лідерам місце і час, щоб краще побачити себе та інших і осягнути потужні течії цінностей, що криються за поверхнею ухвалених нами рішень – на зібраннях топ-менеджерів і рад директорів, за обідом чи в кабінці для голосування.

Самоусвідомлення і самокорекція є не навичками, а звичками, які розквітнуть лише якщо їх свідомо пестувати.

Семінар Аспену не є тренінгом навичок. Він радше спрямований на дві докорінних лідерських якості: самоусвідомлення і самокорекція (як висловився Папке в матеріалах одного з перших семінарів для керівників). Самоусвідомлення і самокорекція є не навичками, а звичками, які розквітнуть лише якщо їх свідомо пестувати, і які є основою не лише справжнього лідерства, а й самої цивільності.

Як це виглядає на практиці? На семінарах нашої Глобальної мережі лідерства це означає, що підприємці різного профілю розмірковують над тим, як використати їхні вміння для залагодження політичних та економічних розривів. На Американському семінарі для керівників це означає, що адмірал флоту може опинитися поряд з турецьким підприємцем та китайським іммігрантом, нині директором американської благодійної установи. На семінарах з нашими міжнародними партнерами (в Італії, Іспанії, Румунії, тощо) це означає відверту розмову про історичний, культурний та політичний контекст розвитку сучасного бізнесу: засоби суворої економії, націоналізм, спадщина війни, тоталітаризму та геноциду. Один з американських учасників наших семінарів нещодавно сказав іншому: «Залишаючи осторонь політику, я захоплююсь вашою мужністю й тими цінностями, якими вона живиться». Таке ставлення не лише приводить до кращого політичного обговорення, а й сприяє творчій співпраці в наших установах та наших спільнотах. Поверхове визнання відмінностей є непевним ґрунтом; натомість твердий спільний ґрунт починається з розуміння спільних цілей та прояснення того, як ми можемо працювати разом, навіть якщо ми незгодні щодо засобів досягнення цих цілей.

На семінарах Аспену ми йдемо від поверхової цивільності, що проявляється як зневажлива ввічливість, до цивільності справжнього взаємного визнання. Ми не можемо обговорювати найважливіші життєві питання, не подивившись на себе й одне на одного через більш людяну призму. Поглиблюючи наше розуміння інтелектуального та морального оточення нашої праці й нашого життя, семінари Аспену формують серед їхніх учасників тривалі зв’язки взаємної підтримки, відповідальності та дружби.

Покійний Вацлав Гавел писав, що цивільність може сформуватися лише внаслідок «складної, довготривалої та постійної праці, включно з освітою і самоосвітою». Папке, Хатчінс та Адлер розуміли, що звички цивільності неможливо викладати, але їх можна навчитися, якщо ми матимемо місце і час, щоб вислухати, розважити й закликати себе та інших до безперервної праці самоосвіти в кращому суспільстві й заради кращого суспільства.

X