Реальність у фокусі. Тези промови Сергія Роголя, члена Наглядової Ради Аспен Інституту Київ, на щорічній передріздвяній зустрічі Aspen Reunion
За тезами промови на щорічній передріздвяній зустрічі учасників семінарів Аспен Інститут Київ Aspen Reunion
14 грудня 2024 року
Реальність – звичне поняття. Ми використовуємо це слово, коли хочемо підкреслити щось справжнє, що існує на правду. Коли ми кажемо «він чи вона робить реальну справу», ми маємо на увазі, що людина не теоретизує, не філософствує, а працює, приносить користь. Коли ми кажемо «реальна людина», ми даємо зрозуміти, що йдеться не про якусь абстрактну Вітрувіанську людину, не про аккаунт в соцмережі, а про людину з плоті і крові, яку народили і виховали батьки, яка має роботу і прописку, друзів і колег, і з якою можна взаємодіяти. Коли ми кажемо «реальна ситуація», ми описуємо драматургічний сюжет, що розгортається на наших очах з «реальними людьми» в «реальних умовах». Тільки коли ми кажемо «реальна політика», ми маємо на увазі несповна зрозуміло що… В усякому разі, нічого певного…
Присутні в цьому залі «реальні люди» , ми з вами, здебільшого виховувалися і зростали в матеріалістичних переконаннях. На наших теренах будь-яка метафізика унеможливлювалася. Ми мало не з дитинства конспектували і заучували визначення вождя, що все, що нас оточує, матерія – це об’єктивна реальність, дана нам у відчуттях… Об’єктивна – існуюча поза суб’єктивним сприйняттям, справжня, єдина…
Десять років тому в наше життя увійшла війна. І з того часу, особливо в останні три роки, вона стала практично нашою єдиною об’єктивною реальністю. Біль і сморід війни тепер дані нам у відчуттях. Зруйновані міста. Посмертні колонки і скорботні ритуали. Тривоги й комендантські години. Близькі бомбардування. Рідні далеко. Налякані діти й дорослі з ПТСР. Втома. Втрата минулого. Нерозуміння майбутнього. Герої в однострої і в цивільному не в книжках, а поряд. Усе це — сьогодні реальність кожного українця. Але – чи тільки це?
Філософія протиставляє реальному ілюзорне, ідеальне, уявне. Але філософи дивні люди. Платон, наприклад, вважав, що реальними є лише ідеї, а все, що ми бачимо – відбитки, «тіні» цих ідей. А прекрасний Декарт дійшов до думки, що безперечно можна говорити про реальне існування лише того, хто мислить. Cogito, ergo sum.
Ігнасій Лойола, засновник Ордена єзуїтів, в шістнадцятому сторіччі привабив, зібрав і спрямував своїх прибічників переконанням, що уява про устрій кращого, Божественного світу здатна проявитися в реальності. Уява живиться знаннями і розумовими вправами. Єзуїти почали будувати університети і школи. Потужні інструменти змін, трансформації реальності. Відродження – майбутнє – прокладало собі дорогу з середньовіччя, що теж плекало свій інструмент увічнення своєї реальності – інквізицію.
В двадцятому сторіччі соціологи Вільям і Дороті Томас у вишуканій формі теореми сформулювали твердження, що, як не важко побачити, в повній мірі тепер править світом. “Якщо люди визначають ситуацію як реальну, вона є реальною за своїми наслідками.”
Чи зрадила Дездемона свого коханого Отелло? Для трагедії вистачило переконання славетного генерала, що так, зрадила. Знайшли, чи не знайшли хімічну зброю в Іраку? Реальними є лише наслідки переконання, що її знайшли. Чи атакували в’єтнамці американський корабель в Тонкінській затоці? Рельною є загибель приблизно двох з половиною мільйонів цивільних у В’єтнамі, Камбоджі і Лаосі і близько півтора мільйони військових в американо-в’єтнамській війні. Чи саме євреї зрадили Німеччину в першій світовій війні і привели її до поразки? Наслідком впевненості в цьому став Голокост. Чи то українські куркулі сховали від людей продовольство під час колективізації сто років тому? Ми й сьогодні не можемо сповна отямитися від Голодомору, що накоїли впевнені в цьому комнезами і ті, хто їм в це наказав вірити. На превеликий жаль цей перелік нескінчений, як і сама людська історія. Власне, історія і є нерозв’язним вузлом уявних причин, їх реальних наслідків і упереджених та неповних розповідей про те й інше.
Скільки навколо нас безглуздих переконань? Велика кількість людей на Землі й досі переконані, що ковід розповсюджується 5G технологіями, та в безперечній шкідливості будь-яких вакцин. Чи не більшість вважає, що агресивна ізраїльська воєнщина окупувала споконвічні землі нешкідливих палестинців, яких законно очолює мирна просвітницька Хезболла. Наш ворог брехнею про свою велич і непереможність в минулому, теперішньому і майбутньому, про меншовартість завойованих і ошуканим ним народів навіює своїм громадянам і частині світу уяву про даремність спротиву, про безальтернативність майбутнього. На сфальшованих уявленнях про “вічну імперію”, про те, що “завжди жили росіяни” на українських землях, про те, що «українці – це зіпсовані росіяни», виховуються солдати, які прийшли до нас з війною навести відомо який порядок. Наш ворог будує уяву про майбутнє як брехливий опис минулого, якого насправді не було. Наша війна – реальний наслідок цієї уяви. Знову проти Відродження за Середньовіччя Інквізиція б’ється з Правдою.
На чому ж базується наша резистентність, наша стійкість в цій війні? Уявлення впливають на поведінку людей, а дії людей формують реальний світ. Озирніться навколо – ми живемо в світі, створеному людьми. Мало що в оточуючому нас матеріальному світі не зазнало втручання людини. Звісно, це не означає, що перестали діяти закони природи. Але це означає, що люди навчилися використовувати закони природи, щоб змінювати оточуючий світ собі на користь. Коли сьогодні ми кажемо, що світ змінюється, ми маємо на увазі, що світ змінюється не сам по собі, що його змінюють люди.
Нільс Бор зауважив, що в квантовій моделі світу присутність спостерігача впливає на результати експерименту. Варто вважати, що таким чином результати залежать від спостерігача. І залежність ця визначальна, адже саме під час спостереження квантова система перестає бути “можливістю” і стає “реальністю”. Ще більшою мірою результати залежать від експериментатора. В нас з нашим ворогом є спільне минуле, нема куди від нього дітися. Нас завжди переконували, що в об’єктивній реальності нічого від нас не залежить, навіть якщо ми спромоглися стати спостерігачами. Не варто спостерігати. Не варто свідчити. Не варто розраховувати на альтернативи. Вчення всесильне тому що воно вірне… Наш ворог в це вірить. А ми – ні. В нас інше самовизначення. Ми не «відсутні». Ми не спостерігачі. Ми експериментатори. Ми маємо сміливість уявляти майбутнє інакшим – таким, в якому є наша свобода, наша незалежна держава, наша Перемога. І тому маємо мужність за наше майбутнє боротися, хай навіть ми по-різному трактуємо ці слова.
В двадцять другому році двадцять першого століття наш ворог розраховував захопити Київ за три дні і підкорити Україну за три тижні. Добігає кінця третій рік від повномасштабного вторгнення. Сьогодні ворог набагато далі від реалізації своїх планів, ніж був до того. Наша війна – це битва уявлень про майбутнє нашого світу. Наші уявлення про Перемогу надихають нас діяти так, щоб вона стала реальністю.
Що ми робимо на семінарах Аспен-Інституту? Наші рефлексії над текстами минулого, наше перебування в діалозі з носіями різних точок зору робить наше уявлення про світ, про наші можливості, про наше майбутнє з плаского опуклим, стереоскопічним, багатовимірним, багатоваріантним. Ми маємо бути готовими до битви.
Реальність, яку ми створюємо. Наше сьогоднішнє зібрання матеріалістів саме по собі ніяка не рідкість. Але з огляду на те, що сьогодні не вистава і ми не в театрі, наша зустріч все ж абсолютно унікальна в Україні щільністю присутніх тут шанувальників Софокла. Тож ми добре підготовані до ідеї ще одного американського соціолога Роберт Мертона про самовиконуване пророцтво. Віра у певні сценарії майбутнього спонукає людей свідомо чи підсвідомо діяти так, щоб саме ці сценарії і стали справжньою історією. В певному сенсі тут зібралися конструктивісти – ті, хто створює майбутнє, будуючи дії на уяві про найкращі варіанти майбутнього.
Реальність у фокусі — це наша здатність бачити не лише те, що є, а й уявляти те, що може бути. Це наша воля самим обирати те, в що ми віримо. Це наше вміння формувати свої уявлення на всебічному розумінні явищ світу. Це наша рішучість, базуючись на цих уявленнях, ефективно діяти. Це наша спроможність своїми діями формувати реальність.
Я дякую всім аспенівцям за натхнення фокусуватися на реальності, бути з вами в діалозі. Я дякую членам нашої аспенівської спільноти, як не крути – ми з вами в цьому спільники… Я дякую всім, хто прийшов сьогодні, за радість зустрічі. Я дякую команді Аспен Інститут Київ за велику реальну Роботу, яка забезпечує існування нашого простору думок, уявлень, ідей – нашої омріяної завдяки Герману Гессе Касталії. Я дякую колегам по Раді Інституту за виваженість та принциповість всіх рішень, за високу ціннісну планку, що жодного разу ні заради чого не була знижена. Я дякую нашим захисникам за можливість жити наше життя. В ці передріздвяні і передноворічні дні я бажаю нам всім щастя Перемоги! Збережіть себе і своїх!
