Нове покоління в Європі
На початку вересня у Франції відбувся Аспенівський семінар Young European Leaders на тему «Нове покоління в Європі». Він був організований Aspen Initiative for Europe спільно з двома національними Аспен інститутами: Institut Aspen France та Aspen Institute Germany. У семінари взяли участь понад два десятки учасників у віці 25-35 років з Європи, США та інших регіонів світу. Його учасниками також стали і представники України і нашої Спільноти: Дарія Зарівна («Цінності і суспільство» -4), Дмитро Завгородній («Цінності і суспільство» – 5) та Микола Давидюк («Цінності і суспільство» -4).
Ми мали змогу отримати від наших аспенівців їхні враження від семінару.
Яка найяскравіша емоція, що залишилась у вас після семінару?
Дмитро Завгородній:
Найбільше, що мене вразило – це те, що більшість учасників, які були з 15-16 країн, однаково турбують базові речі й цінності. Наприклад, в перший день ми багато говорили про емпатію, і наскільки вона важлива, як вона імплементується в житті, політиці, суспільстві. Такі базові фундаментальні речі абсолютно не відрізняються, незалежно від того, які у людини політичні погляди або які у людини думки стосовно того, що відбувається в її країні чи світі.
Микола Давидюк:
Як і після всіх аспенівських семінарів залишаються позитивні емоції й певне піднесення, коли проговорені матеріали починають жити в тобі. І ти отримуєш платформу і ґрунт для нових ідей, нових проектів, для якихось нових відкриттів інтелектуальних. Ну і зрозуміло, що це завжди супроводжується новими знайомствами. Ти завжди знаходиш нових людей, з якими потім продовжуєш спілкування.
Які основні теми ви обговорювали на семінарі?
Дмитро Завгородній:
Семінар був дуже цікаво побудований: тематичні блоки розвивалися і переходили один в одне. Перший блок був присвячений темі «Людина і культура». Ми починали з текстів про те, що таке взагалі бути людиною, як не втратити людяність. Найперший текст в розділі «Базові принципи» – це була оповідь Бартоломео да лас Касаса про колонізацію Америки. І в тексті йшлося про те, що під час цієї колонізації люди поводили себе не як люди, а як тварини. І водночас він захищає тубільців, яких він вважає людьми, а не тваринами. Ці роздуми про природу людини потім розвивалися повторювалися, коли ми говорили на тему культури, війни, урядування. І потім ми переходили на інституційні теми, наприклад, як будуються суспільства. Мені здається, що це дуже важливий елемент організації семінару, коли тексти переходять від базових речей до так собі надбудов. І теми попередніх блоків були вбудовані в наступні тематичні блоки. Завдяки такій організації дуже багато було реферування до попередніх текстів. І учасники, і модератори доволі часто зверталися до тез, які були висловлені чи прочитані на попередніх раундах обговорень, і апелювали до них вже через призму нового тексту.
Микола Давидюк:
Тексти були підібрані згідно з нагальними питанням сьогодення, політичного лідерства, бачення майбутнього, вирішення поточних проблем і в тому числі таких, як війни, хвиля міграцій і багато іншого.
Один з творів, який би я особливо відзначив – це твір Урсули Ле Гуїн “The Ones Walk Away from Omelas”. Це дуже крутий текст про те, як прекрасно живучи у місті люди, не помічають або роблять все можливе, щоби не помічати, дитину-інваліда. Адже ця дитина псує їхній гламур та ідеальну картинку їхнього життя. Це дуже схоже на наше суспільство сьогодні, яке намагається не помічати чимало проблем, в тому числі й війну, і намагається жити якоюсь ідеальною картинкою. Це нагадує і Європу, яка не помічає проблеми, які там є. І насправді, це дуже часто нагадує кожного з нас.
Ще я хотів би відзначити болгарського політолога Івана Крастєва, який написав твір “European Liberal Vision under Attack”. У цьому творі він дуже чітко і прямо, дуже близько до України і з глибоким розуміння пише про стан Європи. Особливо мені запам’яталося, як він описує Путінську агресію, як він описує потік мігрантів, який як зброю в певних історичних періодах використовують інші країни. І сьогодні Росія використовує його проти Європи. І цей тиск мігрантів в рази сильніший, ніж наприклад, європейські санкції. Такі думки, які висловлює Крастєв, в Україні практично відсутні, але насправді мені здається, що запит на нього однозначно є.
А взагалі семінар дає розуміння того, що політичні рішення, які приймаються у нас тут мають базуватися на розумінні загальноєвропейського контексту, і ми не маємо намагатися закриватися у вузькому колі наших проблем, які ми вважаємо головними.
Чим відрізняється ця подія від інших аспенівських заходів, в яких ви брали участь?
Дмитро Завгородній:
Так, семінар методологічно трохи відрізнявся. Загалом модератори казали нам, що тут, в Україні, дуже класична, навіть канонічна форма проведення семінару. Натомість, на цьому міжнародному семінарі про обмеження висловів у 2 хвилини навіть не заявляли. Люди говорили короткими висловлюваннями, десь в середньому 2-3 хвилини, але іноді хтось до 5 хвилин. І в цілому модерації за часом не було. І друге, модератори не просто задавали рамку дискусії й передавали слово, але й були частиною самого обговорення. Вони підхоплювали певну висловлену думку, переформульовували її у вигляді запитання й ставили його на обговорення. І тоді дискусія йшла не тільки за табличками, а учасники могли висловитися з приводу цього нового питання так би мовити «з руки», поза чергою. Також модератори могли іноді задавати запитання на уточнення і допомагали більш чітко формулювати думки учасників, або розвивати їх. У цьому підході звісно є плюси і мінуси. Але це, на мою думку, змушувало учасників сильніше включатися. Я, наприклад, знав, що коли я почну говорити, то можу отримати якесь додаткове питання або контр-аргумент. І це так мобілізує. Також розгляд текстів був нерівномірним за часом. Кожен блок складався приблизно з 5 текстів, на які давалося півтори години. Деякі тексти ми розглядали доволі довго, а деякі пробігали набагато швидше. І модератори регулювали час за динамікою обговорення. Наприклад, Макіавеллі викликав дуже велику кількість охочих висловитися і безліч різноманітних думок і дискусій. А наступний текст ми пройшли дуже швидко. І ще модератори не робили вступні частини про авторів і контекст, і я не вважаю, що це було плюсом, оскільки такі вступи полегшують сприйняття і розуміння звідки джерела думок авторів.
Також семінар мав достатньо практичний аспект. Він мав дві мети. По-перше, він називався for Young European Leaders. І модератори час від час фокусували нашу увагу на питанні, як обговорювані тексти чи висловлені думки ми можемо застосувати до лідерства. Наприклад, ми говоримо про базові принципи, і що це означає для лідерства? Або задавали питання, «яким має бути лідер?». І по-друге, тема семінару називалась «Нове покоління в Європі», і ми доволі часто задавалися питанням про майбутнє Європи, і в першу чергу Європейського Союзу. Тому ми відчували, що у нас є певна мета, або декілька цілей, в тому, щоби знайти певні відповіді за допомогою цих текстів.
Ще організатори дуже великий фокус робили на нетворкінгу учасників. У нас, на жаль, не було вистави. Але була інша колективна дія – екскурсія містом у форматі квесту, коли нас розбили на кілька команд, і це створило командний дух. Також ми постійно сиділи на певно визначених місцях за табличками, не тільки під час семінару, але і на сніданку, вечерях. Постійно нас так примусово перемішували, і це давало можливість з багатьма познайомитися і поговорити. Природнім чином це би не спрацювало, а ось така зумисна схема міксування учасників дуже ефективна.
Микола Давидюк:
Насправді, все це дуже схоже на те, що відбувається у нас в Україні. Але в силу космополітичності і національної різнобарвності, коли люди різних досвідів, різних професій та ще й з різних країн, це додає додаткових емоцій і додаткових знань. І дуже розширює саму дискусію.
Хто був учасником і як це позначалося на ході події?
Микола Давидюк:
Учасники були з багатьох країн. Практично вся Європа була представлена від Балкан, Франції, Іспанії до України, Польщі, Болгарії. Парадигма була дуже широка, що насправді допомагало розкрити саму тему. Дуже допомагав і персональний досвід і переживання учасниками тих подій, які відбувалися чи відбуваються в тих країнах зараз. І це добавляло сильного колориту.
Учасники представляли різноманітні професії: від представників Google, венчурних підприємців, лобістів, представників різних міністерств до активістів, телеведущих. Тобто найширша лінійка професій, які представляють найрізноманітніші досвіди.
Дмитро Завгородній:
Одним з мінусів добору учасників на цей семінар я вважаю те, що у учасників не такий різноманітний досвід і бекграунд, як у учасників класичного семінару, який я проходив в Україні. Наприклад, на цьому міжнародному семінарі у нас не було людей, скажімо, із театру, музикантів, лікарів. Але насправді, як мені сказали, це дуже важко організувати. Організатори не можуть заявити для країн певні квоти, ну наприклад, сказати Україні: «Від вас має бути 2 людини, одна з них – лікар, а друга – музикант». Тому група була набагато більш гомогенна, ніж наша Аспенівська група в Україні. Але! Але на цьому семінарі люди були з різних країн і доволі цікавих професій, з якими так легко зустрітися. Я відчуваю певний пієтет перед людьми незвичних професій. Приміром, була учасниця з Франції іранського походження, яка працює на уряд і захищає в судах людей, які вчинили різні злочини, але яким уряд має надати адвоката. У неї один з її клієнтів – це терорист, який організував вибух в Парижі, ще є клієнти гвалтівники і тому подібне. Мені здається, що це дуже незвичний рід занять і у цієї дівчини були достатньо незвичні думки, які дуже підживлювали дискусію й відкривали нові перспективи. Учасники загалом дуже часто апелювали до своїх особистих історій під час розгляду текстів. І ці історії дуже важко зустріти в українських реаліях. Такі особисті історії дуже сильно доповнюють тексти і сильно вражають.
Ще одне спостереження стосовно різноманітності учасників. Ми тут часто в Україні обговорюємо певні теми, і не вважаємо їх буденними, а надаємо їм такого глобального значення. Наприклад, такі теми, як війна з Росією, роль в Україні у світі. А коли послухаєш учасників з різних країн, то починаєш розуміти, що ми не є центром Всесвіту, і навіть не є точкою особливої зацікавленості навіть в рамках європейської цивілізації, не кажучи вже про весь світ. У кожної країни є свої питання і проблеми, які люди з цієї країни вважають найважливішими, і саме ними вони переймаються.
Але є питання, які всіх об’єднують і вони більшого рівня й масштабу. Це, наприклад, процес міграції. Питання майбутнього міграційних процесів і як вони будуть позначатися на житті – це питання, яке в західних країнах турбує практично всіх людей. Ще всіх турбувало питання наявності майбутнього у Європейського Союзу і націй, і національних держав. Ми багато говорили про те, яка роль має бути у держави, яка роль – у міждержавних утворень, яка роль – у менших групових утворень, наприклад, міста чи громади. І спільного рішення ми не знайшли на ці питання.
Також доволі гостро стояло питання регуляції технологій. З нами були учасники, які так чи інакше пов’язані з технологічними компаніями. Була учасниця із США, яка займається питаннями державної регуляції штучного інтелекту. Була також учасниця, яка займається GR у Фейсбуці. І у нас було декілька текстів на цю тему, наприклад, про систему соціального рейтингу в Китаї. І цей текст викликав бурхливе обговорення. Ми, мабуть, обговорювали його чи не найдовше і потім часто поверталися до цього прикладу соціального рейтингування. Єдиної думки з цього приводу ми не виробили. Всі погоджувалися, що ми маємо надмірне втручання в приватний простір з боку технологій. Водночас всі визнавали, що ми хочемо більшої ефективності й зручності від технологій. Наприклад, ми хочемо, щоби кредити видавалися більш ефективно, і тоді будуть нижчими процентні ставки. Ми хочемо, щоби до університету люди вступали більше чесно і справедливо. А це означає, що системи мають враховувати більше факторів, і тому, ми маємо давати більше даних про себе. І це висуває питання нагляду над наглядачем. Що робити, у разі, коли ми зрозуміємо, що щось пішло не так, і ми захочемо виключити цю систему? Який механізм такого виключання?
Які ключові інсайти, що вам запамяталися?
Микола Давидюк:
Я насправді по-новому відкрив для себе Гавела, його політичне лідерство, його ідеали. Мені здається, вони сьогодні надзвичайно актуальні в Україні для наших політичних лідерів, для всіх тих, хто хоче займатися політикою. Треба пам’ятати, чому ви ідете в політику і розуміти суть місії, яку ви несете, отримуючи такі можливості й владу.
Дмитро Завгородній:
Є один, можливо, особистий момент, який вразив мене найбільше. Це текст Вацлава Гавела «Літні розмисли» («Summer Mediatations»), на жаль, я не знайшов переклад цього тексту ні російською, ні українською мовами. У нього там є таке висловлювання: я ніколи не прагнув займати якусь посаду, ніколи не прагнув бути президентом, або чогось конкретного досягти, але я хотів бути «інструментом свого часу». Це мабуть, найбільш резонує мені й моєму світовідчуттю і тому, що я сам хочу в житті. Це і про якісь особисті амбіції, і про те, що час ставить перед людиною конкретні виклики, на які хочеш-не-хочеш, а треба відповідати. Це така наша доля.
Чи є якісь методологічні чи контентні моменти, які ви використовуєте зараз в щоденній практиці?
Дмитро Завгородній:
Мабуть немає таких якихось дуже практичних речей, які як інструменти, ось дали тобі молоток і ти пішов їм цвяхи забивати. Є багато речей, які тепер залишаться разом зі мною, і скоріше, я буду в певних моментах поводити себе по-іншому, ніж до семінару.
Бесіду провів Андрій Кулаков
Координатор програми Аspen Institute Kyiv Society of Fellows
Photo © Aspen Institute France