Дар’я Лещенко про Сократівський семінар в Японії

Дар’я Лещенко, СЕО та партнерка компанії SupportYourApp, учасниця семінару «Цінності та суспільство-4», нещодавно стала представницею від України на Сократівському семінарі в Японії. Ми поговорили з Дарєю про її враження і практичну користь від семінару.

 

Чим відрізняється цей семінар від лідерського семінару, який ви проходили в Україні? Методологія, формат, активності – що було іншим?

У нас, в Україні, були прописані правила, яким учасники мали слідувати. Наприклад, не користуватися телефоном, приходити вчасно, під час дискусій не відповідати опоненту персоналізовано, не називати його ім’я, а аргументувати до суті його меседжів. На семінарі в Японії не було жорстких правил. І я звернула увагу на те, що люди, коли не погоджувались з тією чи іншою думкою, зверталися напряму до опонента на ім’я, навіть наголошуючи на тому, чи вони конкретно з цією людиною погоджуються чи не погоджуються.  І тут для мене загубилася не те щоби анонімність, а певна свобода висловлювань. Перед тим, як щось коментувати, ти вже двічі думав, зважував кожну думку.

І звісно ж, відрізнялась тривалість. Три дні в Японії і сім днів в Таорі. Зрозуміло, ти набагато більше зближуєшся з людьми, коли проводиш з ними більше часу. Плюс дуже велика культурна відмінність – сама нація інша. Японці дуже приятельські, але ми не стали такими друзями, з якими я наступного разу з такою ж радістю зустрінуся, як з учасниками семінару в Україні. Тут, в Україні, ми стали майже рідними і готові зустрічатися у вільний час. В Японії ж відчувалася певна дистанційованість людей, хоча ми також проводили разом вечори в кафе і спілкувалися на різні екзистенційні теми – про сенс буття, щастя, кохання, – ті теми, які мали би людей зближувати. Але ми залишились просто хорошими приятелями.

Методологічно ж відбувалося все дуже подібно. Нам за 2-3 місяці вислали тексти, ми їх уважно прочитали і на семінарі обговорювали. І попри те, що ми всі були з різних країн, думки були дуже схожі. Нас хвилюють одні і ті людські проблеми: кохання, життя, смерть, політика, історія, філософія…

Сам семінар було присвячено тому, як технології впливають на наше життя. Включеність сьогодні людей в інтернет, в соціальні мережі хвилює всіх, безвідносно до країни. Як краще з цим жити, як навчати дітей, створювати «науку про життя в інтернеті», які можливі побічні ефекти – це питання  сьогодні для кожного. І саме це ми обговорювали на семінарі.

Сократівський семінар в Києві (3-6 жовтня)

Перед самим початком семінару модератор запропонував нам: “Уявіть собі шкалу від 0 до 10. І на цій шкалі поставте відмітку свого теперішнього ставлення до технологій. Наскільки позитивно чи негативно вони впливають на життя. Ви ладні повністю відмовитися від технологій і жити офф-лайн. Або ви не можете і секунди прожити без технологій і вам це подобається”. Я поставила 6. Потім почалося обговорення, яке включало в себе і не дуже приємні моменти, наприклад фейки і фроди в інтернеті, як викрадають дітей через інтернет-знайомства. І цікаво, що  наприкінці обговорення у багатьох оцінка зменшилася. (У мене, до речі, так і залишилась оцінка 6.) Наприкінці ми дійшли висновку, що час запроваджувати курс в школах і виховувати у дітей literacy, розуміння того, що таке інтернет і як ним користуватися.

А що саме, на Вашу думку, найбільше вплинуло на зниження оцінки технологій серед учасників – artificial intelligence, disconnection чи щось інше?

Важко відповісти однозначно. Були теми, про які люди до цього семінару не замислювались. Як я, наприклад, не замислювалася про загрози інтернету для маніпулювання дітьми. Або, виявляється, в самій Японії дуже сильно старіє нація, тому що у людей немає часу на відносини і створення сімей. Сьогодні великі компанії в Японії для того, щоб обмежувати час співробітників на роботі автоматично вимикають енергопостачання в офісах о 20:00 і тим самим змушують людей йти з робочих місць.

Які інсайти чи рішення ви отримали саме стосовно цієї теми, і можливо, виходи з тієї чи іншої ситуації?

Усе в житті потрібно дозувати. І всі розуміють, що технології – це добре, але якщо користуватися ними розумно.

Ми розглядали дуже багато цікавих питань. Наприклад, чи є свідомість у штучного інтелекту. Що таке свідомість? Що таке підсвідомість? Що таке self-awareness? І коли ти читаєш книжку чи дивишся фільм, твоя свідомість тут, чи десь в іншому місці? Коли ти розумієш, що є декілька образів твоєї паттерної поведінки.

Ми обговорювали питання, чи може штучний інтелект створювати інший штучний інтелект? Ми вже переконалися в тому, що в іграх, наприклад, в шахах, штучний інтелект набагато сильніший за людину. А от чи емпатія, людські відчуття в поєднанні з людським інтелектом важливіші для розвитку націй? І як в майбутньому зробити так, щоб люди не хвилювалися і не боялися того, що світ заповнять роботи, які захоплять, наприклад, всі сфери працевлаштування.

Ми зверталися до такого автора, як Ювал Ной Харарі і його “Homo Deus”.  Намагалися зрозуміти, хто ми такі, як люди, як нація, і що нас чекає в майбутньому.

Ми дивилися відео під назвою “I forgot my phone”. Це історія про те, наскільки люди зараз connected, але не проживають багато важливих моментів свого життя, тому що намагаються записати ці моменти на відео, дивляться на світ через призму свого смартфону. Люди часто не помічають того часу, який проводять разом, тому що кожен перебуває в своєму телефоні. Ми ніби-то стали дуже connected, але насправді disconnected. І від того стали більш самотніми. І це сумно, тому що змінюються наші стосунки – не тільки робоча атмосфера, швидкість часу, а саме стосунки між людьми. Часто люди замість того, щоб глибше зануритися в чиюсь проблему, обговорити її, можуть просто без жодних пояснень заблокувати іншу людину і більше не спілкуватися з нею. Тим самим переносять свої он-лайн звички на офф-лайн поведінку.

Ми зверталися до книги Kай-Фу Лі “AI Super Powers: China, Silicon Valley and the New World Order”. Про те, як Китай, Силіконова Долина і великі країни монополізували інтернет-світ, і як вони диктують свої правила.

На останок ми розглянули статтю з Harward Business Review – Walter Isaacson “The Real Leadership Lessons Of Steve Jobs”. Всі знають, наскільки Стів Джобс сильно вплинув на наш світ, і ми обговорювали правила, як бути лідером, його уроки.

І, як завжди, після семінару з’явилося ще більше запитань, таких, на які немає відповіді.

Звичайно, ми дуже оптимістичні і хочемо вірити в краще, що будуть якісь internet-regulations, які зменшать негативні наслідки. Але є дуже багато моментів, які несуть негативні зміни в наше життя, а особливо в життя дітей, які народилися після 2000 року – digital-покоління. Це діти, які не уявляють свого життя без цифрових технологій. І ми не можемо передбачити, що з ними буде, коли вони виростуть.

Чи є якісь методологічні чи контентні моменти, з якими ви познайомилися на семінарі та які ви використовуєте зараз у щоденній практиці?

Так, є цікавий методологічний момент, який я вже місяць реально використовую в своїй роботі. Перед початком семінару модератор попросив кожного представитись і …. розповісти, чому нас звати саме так. Розповісти історію свого імені. Виявляється в Японії, чим більше рисок у імені, тим людина буде щасливіша. І батьки радяться з різними відунами і гадалками перед тим, як дати ім’я дитині. Було надзвичайно цікаво слухати такі особисті історії імен людей з різних країн. І цей акт одразу дуже зблизив нас, незнайомих між собою людей. Цю техніку я впровадила в своє життя – на зустрічах, з колегами, яких я знаю багато років. Питання може стосуватися першого спогаду дитинства чи чогось.  Або також на семінарі, ми грали в гру на відгадування поняття, яке хтось малював на дошці. Такий собі «Крокодил». І якщо задавати важкі слова, як ті ж consciousness чи awareness, можна спостерігати дуже цікавий хід думок. Я таку гру також тепер використовує на робочих зустрічах.

Яке правило поведінки з технологіями ви могли б винести з семінару для всіх нас?

Це правило в мене сформувалося до семінару, але тепер я ще більше переконалася в його правильності. Один раз на тиждень робити оффлайн день. Наприклад, в неділю я повністю вимикаю свій телефон – не користуюся ані картами, ані Apple Pay – нічим! Виходить такий cобі день розвантаження, детоксу. І ти реально відчуваєш різницю, розумієш, чи є в тебе залежність. І кінець-кінцем розумієш, що можеш жити без телефону! Життя змушує нас бути постійно увімкненими. Але ти приходиш до висновку, що нічого не трапиться, якщо один день на тиждень ти будеш вимкненим.

 

Яка найяскравіша емоція, що залишилась у вас після семінару?

Сам факт того, що все відбувається в Японії з самого початку мене дуже підкупив, тому що я ніколи раніше не була в цій країні. Я намагалася поєднати враження від подорожі до цієї країни з враженнями від самого семінару.

Якщо говорити про основну емоцію, про основне поняття, то це – міжкультурність. Тут були представники шести різних країн: Румунії, Непалу, Сінгапуру, США, України і самої Японії.  І це було дуже незвичне поєднання різних менталітетів.

А ще щодо цікавих речей в Японії, які мене особисто вразили. В таксі не грає музика, ти їдеш в повній тиші. Державні організації досі користуються факсом, хоча мабуть у нас вже ніхто факсом не користується. Японія – найчистіша країна з усіх, які я бачила у своєму житті, і навіть “переплюнула” у моєму списку Сінгапур. Але смітників немає, а чисто не тому, що стоять смітники чи прибирають, а тому що ніхто не смітить вза-га-лі. Це просто ідеальна країна – вони надзвичайно розумно використовують простір, оскільки його в них зовсім небагато. Японці суперввічливі. У мене був просто культурний шок. Тут не залишають чайові, це може навпаки трактуватися як грубість. При цьому сервіс найвищого рівня. Ніхто з японців не бачив і навіть не чув про такі серіали, як “Гра престолів”  чи “Чорне дзеркало”. Звичайно ж, здивувала місцева кухня – ми куштували медузу і суп з акули.

Сократівський семінар в Києві (3-6 жовтня)

 

Бесіду провів Андрій Кулаков
Керівник програми
Аspen Kyiv Society of Fellows